Матріархат: лякає тільки привілейованих

img

Джерело зображення: pixabay.com

Матріархат: лякає тільки привілейованих

Матріархат. Це слово звучить загрозливо для вуха пересічної людини. А все тому, що матріархат уявляється як дзеркальна протилежність патріархату: культура, де чоловіки страждають під високим підбором жінок, де їхні соціально-економічні права і свободи жорстоко придушуються.

Чоловіки, які пригноблюють жінок, думають що при матріархаті все відбувається з точністю навпаки. Але якщо якийсь неадекват в барі буде горлопанити, що «Патріархат існує в усьому світі та існував завжди!», можете йому сміливо відповісти, що не завжди і не всюди. Рекомендуємо не вбачати в матріархаті загрози, а подумати ось над якими словами: суспільства, в яких жіноцтво має велику незалежність та авторитет, тяжіють до очевидного дружнього ставлення до чоловіків, розслабленості, толерантності та щедрої сексуальності.

Ми вбачаємо в матріархальному укладі суспільства вирішення проблеми соціальної та економічної нерівності людства. Ніжність стане основною зброєю проти маскулінності, чоловічого домінування та порнографії. Пермакультура дозволить вижити в дикій природі, докладаючи менше зусиль, ніж при промисловому обробітку землі, і отримуючи більші врожаї. А пряма демократія стане на захисті інтересів не владної верхівки і корпорацій, а простих людей.

Антропологічно природа нас створила для взаємодопомоги, довіри та добропорядності.

Але в наш час гроші, владу та власність цінують більше за хороші стосунки. При матріархаті, де головними у прийнятті рішень є жінки, психологія людей направлена на налагодження стосунків.

Чим старшою стає жінка, тим ціннішою вона є для соціуму у здоровому суспільстві. Явище менопаузи відоме лише серед таких ссавців як ми, люди, і серед касаток. А все для того, щоб передати наступному поколінню щонайбільше накопичених знань.

Отож, виникає закономірне питання: коли саме Жінку і Природу було скинуто із п’єдесталу і почалося панування чоловіків?

Це сталося ще в первісну добу, коли люди жили в кланах і поклонялися силам природи. До жінок ставилися з пошаною і навіть трохи їх побоювалися. Життя клану тривало, коли мати зберігала й вигодовувала зародок у своєму лоні. Мати вийшла на перший план. Тогочасні діти належали клану матері, яка давала дитині ім’я та передавала частину своїх прав, в тому числі - на використання земельної ділянки.

Власність общини розподіляли жінки, при цьому члени клану забезпечувалися полем і врожаєм так само, як їхні матері колись забезпечували їх. Тому, можна зробити висновок, що земля належала жінкам: за ними закріплялася влада релігійна і мирська, над нивою і збіжжям. Первісний матріархат характеризувався злиттям землі і жінки.

При такій розстановці сил чоловік почував себе безпорадним, занадто залежним від Природи, котра навмання визначала кому жити, а кому - померти. Ця ж сама сила давала врожайність та прирікала на голодні муки в разі довгої посухи.

Проте не варто забувати, що первісні поля-городи-садки були доволі скромних розмірів, розташовувались неподалік села. Для жінок вирощування врожаю належало до хатньої роботи, а застосування найпростіших знарядь праці не вимагало надмірних зусиль. Пройшов час і коло її занять розширилося: жінка почала такти, прясти, шити одяг, виготовляти посуд, а пізніше взагалі зайнялася обміном товару і бартером, взявши в свої руки торгівлю. Весь клан завдячував жінці своїм життям і розквітом. Від її праці і здібностей залежали діти, старше покоління, худоба, врожай, начиння - усе благополуччя спільноти. Що міг відчувати чоловік? Чоловіки поважали таку могутність і трохи стереглися її, що відбивалося в тодішньому культі і магічних обрядах. Жінка для них - це було уособлення всієї відчуженості Природи.

Чоловік вирішив підкорити Природу і взяти контроль у свої руки. Чому ж тоді жінка не стала партнером чоловіка, а просто підкорилася йому та його амбіціям? Відповідь можна знайти у фізіологічній природі жіноцтва. На жаль, материнство це і дар, і прокляття, яке прирікає жінок на непорушність. Поки чоловік не сидить на місці і займається полюванням, рибальством, воєнними діями, вона мусить залишатися вдома з родичами похилого віку і ростити молоде потомство.

Тим часом чоловік продовжує привласнювати собі функції зв’язку цього суспільства з природою і усім людством через ведення воєн та експансії нових земель. Він ще не має всіх необхідних практичних засобів для цілковитого панування над жінкою і природою, він ще не може наважитися повстати проти неї, але вже хоче від неї відірватися.

Цивілізація почала розвиватись і в царині розміреного життя взяв гору чоловічий принцип. Дух запанував над життям, релігія над вірою, розум над забобонами і табу, техніка над магією. Магічні здібності жінки розвінчують: жіноче возвеличення пояснюють зовсім не її чеснотами, а слабкістю чоловіка, в якій вона втілювала незбагненну таємницю природи. Чоловік втікає від природи, він звільняється від жіночих чар і своєю працею працею перемагає ґрунт і навіть самого себе. Працюючи на ріллі, він залежав від випадкових чинників: якості ґрунтового покриву, насіння, мінливості погоди; він молився і заклинав - звідси походить велика кількість тотемних духів та богів, які населяли всесвіт і чиї примхи докучали простому селянинові.

Жінок возвеличували і шанували доти, допоки чоловік залишався рабом своїх переживань і страхів перед природою. Щоб самоствердитися, він мусив скинути жінку з п’єдесталу. Отже, тріумф патріархату не можна назвати ані випадковістю, ані результатом якогось перевороту. Об’єднавшись, уже на світанку людства, чоловіки зуміли скористатися своєю біологічною перевагою, щоб утвердитися на панівних висотах, і ніколи не поступалися цим привілеєм.

Чи існують приклади матріархальних суспільств в сучасному світі?

Антропологиня Пеггі Рівз Сендей стверджує, що плем’я мінанґкабау із західної Суматри є матріархальним суспільством. Її остання книга про це плем’я так і називається «Жінки у центрі: життя при сучасному матріархаті».

Вона проживала пліч-о-пліч з мінанґкабау кожного літа протягом двадцяти років і зазначає, що: «Влада жінок-мінанґкабау поширюється на економічну та соціальну сферу», жінки контролюють спадкування землі і чоловік зазвичай переїжджає

жити до жінки на хазяйство. Плем’я мінанґкабау налічує чотири мільйони жителів і вони самі вважають себе матріархальним суспільством. «Тоді як ми на Заході звеличуємо чоловіче панування та конкуренцію,— каже Сендей,— мінанґкабау звеличують

свою міфічну Королеву-Матір та кооперацію». Вона говорить, що «жінки та чоловіки діють радше як партнери в ім ’я загального добра, ніж як конкуренти, керовані егоїстичними інтересами», і що статус жінок підвищується з віком та «особливо виростає у тих, хто будує добрі взаємини». Антропологиня також стверджує, що серед мінанґкабау «правити не може ні чоловік, ні жінка, оскільки існує віра в те, що рішення мають прийматися узгоджено». Коли вона розпитувала, яка стать править у їхньому племені, мінанґкабау врешті сказали їй, що вона помиляється, бо: «Жодна зі статей не править... бо чоловіки та жінки доповнюють одне одного».

Тому, коли науковці заявляють, що ніде на планеті не зустрічали «істинного матріархату», то це варто трактувати так, що вони уявляють собі дзеркальний відбиток патріархату. Проте, таке уявлення не враховує, що жінки й чоловіки по-різному розуміють владу та користуються нею.

Спадщина патріархату, яку ми маємо на сьогоднішній день, воістину жахлива і вона не припиниться, поки ми будемо сидіти склавши руки. Варто пропагувати радикальний фемінізм, пряму демократію і зайнятися врешті-решт цивілізацією, щоб вберегти в нас самих рештки людяності і чуйності до природи.

Вхід | Реєстрація

Iлюзії

+ Запитати

Рішення

+ Запропонувати рішення



bookЗавантажити книгу
donateПідтримати проект